Матусю! Мамо! Як мене болить!
Як добре, рідна, що не бачиш цього!
В мені заліза з кілограм сидить
І по коліна відірвало ноги.
Як добре мамо, що не чуєш ти,
Як зву тебе і корчуся від муки,
Наклали хлопці вже мені джгути,
В моїй крові обличчя їх і руки.
Уже ввели знеболення і біль
Вже відступає, лиш тепер морозить,
Немов жару змінила заметіль,
Сварити будеш, ще мене тривожить.
А ще боюся, заголосиш ти,
Поллються сльози, тож благаю, молю, –
За все рідненька, вже мене прости,
Я не хотів завдати тобі болю…
06.11.2017 р.
Ми навіть уявити не можемо, що бійці там переживають, які коліцтва і жахіття та що відчувають їх рідні. Це намагання це зрозуміти і передати. Та реальність завжди страшніша.