Мені здається часом, що солдати,
Що мертвими покояться в землі,
Не у боях кривавих полягли завзято,
А в небо піднялись, як журавлі.
Вони з пори тієї і донині
Летять, свої співаючи пісні.
Чи не тому так часто в небо синє
Ми очі підіймаємо сумні?
Летить пташина зграя у тумані
У цім строю є проміжки пусті
Й, можливо, там знайду я свій останній
Притулок в піднебесному житті.
Настане мить -- і разом з журавлями
Я попливу у сивій цій імлі,
Сумні пісні співаючи так само
Усім, хто залишився на землі.