Людська печаль блукала на свободі,
Здивована, одягнена по моді.
Хазяйнувала впевнено в оселях,
У запустілих і погаслих селах.
Жила розкішно у хатах вдовиних,
У тих, де в небі вже сини, родинах.
Ревіла з гіркоти сама своєї –
Для бідних не служили добрі феї.
Дорогу торила тверду, надійну,
У помічницях завжди мала війни.
Вбиралась впевнено у шати смерті
Та для брехливих лиш глашала вперто.
Не дуже поспішала й до столиці,
Де фальші більше й синтетичні лиця.
У них для неї не знайдеться місця –
Повняться кубки радості по вінця…
Такі не знають подиху печалі,
Ні сліз, ні горя, лиш заморські далі.
Сліпа душа, завжди двійні стандарти,
Чужа біда та смерть – давно вже жарти…
Ані сльози, простого розуміння,
Бо душі – конвертовані в каміння.
Вирішують всі справи тільки гроші –
Купаються в них обранці хороші…
Заплакала печаль над вояками,
В обіймах зі сталевими клинками.
Не збутися її у світі цьому,
Допоки можновладці служать злому.
28 лютого 2018
(с) Валентина Гуменюк