Він українець з мозку до кісток.
З народу вийшов, ним горів до скону.
Літературі він проклав місток,
Їй натягнув на голову корону.
Нової ери істинний рушій,
Той, хто неволі пута рвав словами.
Неслися думи з гнізд його душі,
Між простолюду вилися птахами.
Він той, хто слово віще в світ поніс.
Щоби його почули всі народи.
На ньому кожен українець зріс.
Він словосіяв – і з’являлись сходи.
Він перший український дисидент,
Що звідав бруд солдатчини, заслання.
Та це його не виїло цемент –
Він живописив і складав послання.
Кидав сокиру в ліберальний рух.
Царат клеймив, росію як державу.
Не владцям був – народу вірний друг.
За це йому повіки честь і слава!
За різними даними, на сьогодні у цілому світі налічується від 1100 до 1384 пам’ятників Кобзареві. Він живе в своїх творах, в наших думах і в наших серцях. Він продовжує виконувати свою місію.
