і був туман, був у туманах серпень,
ранкові роси сивіли, як ми.
у світі цім розлук та неповернень,
де вічна вись із вічними крильми –
уже не місяць – рудуватий серпик
серед світань самісінький-самий…
нелегко йти, ще важче просто бути,
посеред воєн, глуму, правосудь.
де не баладні вуї Робін Гуди
і не казкові замки все ж ростуть.
усе впереміш – люди, долі, люди
і вже не ріки – дивна каламуть…
і вже немає ні межі, ні раю,
і так столико помежи юрби.
хто має віру – той не помирає,
хто не боровся – певно не любив.
відмедувало. відбуло. світає.
аби зійти, воскреснути аби…