Як же хочеться знову вернутися
хоч на день у минуле своє...
І пройтися селом по тій вулиці,
де дитинство пройшло золоте...
І від річки відчуть нові вражнення,
зазирнути у воду хоч раз,
там побачить своє відображення?
як колись у далекий той час...
Босоніж походити по березі,
по зеленій шовковій траві,
там бувало і голодно,й весело,
все й донині живе у мені...
Доторкнутись до груші і яблуні,
(якщо звісно вони ще живі),
їх плоди і солодкі,і звабливі,
знов снують у думках в голові...
І з любов"ю вербу ту погладити,
(вона ж знала таїни мої),
А калини: і кетяги,й ягоди,-
не забути ніколи мені...
Та на жаль вже туди не вернутися,-
там дитинство уже не моє...
Постаріло село,хати й вулиці,
та у серці й душі все живе...
Та в село я усе ж таки їду,
ось і вулиця рідна моя,
я на повні тут дихаю груди,
відчуваю, що я тут своя...
Як же добре вернутись додому,
після довгих розлук і тривог...
Знов відчути тепло свого дому,
і з минулим вести діалог...
Поспішаймо ж бо, люди, додому,
де дитинство пройшло золоте,
відійдуть негаразди і втома,
й ви відчуєте щастя своє...
