ОпівнОчі із гОлОви шпаркО вигулькнулО щОсь,
викапане «О» (як дві каплі!)
і пОкОтилОся квітчастОю ковдрОю…
Невтямки напівсонному розуму, звідки воно взялось.
Невже це його дитя? Як же «любов-кров»?!
Куди подалися давні друзі ямб, хорей, дактиль, анапест?
А хто вчора півдня з верлібрами водився хащами інтернету?!
Ох, ці вільні сучасні вірші – гультіпаки -
один вітер в головах!
Отеперечки маєш неслухняне мале верлібреня –
бався, рости, виховуй,
сподівайся, що колись накапає тобі корвалолу.
Придумай йому метафори-очі,
окресли їх віями глибокого сенсу,
нафантазуй рот із вербальних засобів
і нагодуй чимось семантичненьким – хай мале не голодує!
Приліпи ніс (але не з морквини, побійся Бога!)
А ще – припасуй руки і ноги, щоб, чого доброго,
з Колобком не сплутали якісь хитрі лисиці.
Коли прийде пора відправляти до школи,
не забудь вакцинувати!
Бо як захворіє силабо-тонікою! як обросте римами!
А там і ускладнення не за горами - ГРЗ (гостра ритмо-залежність).
Поки розум намагався загнати думки до кошари,
кругленьке щОсь пОкОтилОся квітчастОю кОвдрОю…
З троянди на троянду – і в "Клуб поезії"
скік!
щиро вдячна 
