На галявку, вранці-зранку,
У туманному серпанку
Сонце ясне випливало,
Трави й кущики купало.
Дарувало промінь квітам,
Теплий подих зелен-вітам,
А ромашці – тиху ніжність,
Скромну, непомітну свіжість.
Кожен день ромашка біла
Сонця промені ловила,
І росі вона раділа -
Землю вранці та поїла.
З усіма вона дружила,
Із травою гомоніла.
Кожному деньку раділа,
І прожити ще просила.
Якось раз ромашка біла,
Як завжди, дощу раділа,
Крапельки лицем ловила
Та із сонцем говорила.
Враз здивовано застигла,
Диво вгледіти вже встигла,
Що світилося красою –
Кольоровою дугою.
Синє, жовте та червоне,
Кольорове та бездонне -
Веселкова ця краса…
Є й в природі чудеса!
І ромашкове сердечко,
Наче затишне гніздечко,
Враз наповнилось любов’ю…
І красою, і здоров’ям
Ділиться ромашка з нами…
І цілющими чаями,
Й білизною пелюсток,
Й ніжністю своїх квіток.
Простоту символізує,
Радість для душі дарує.
Має вдачу гарну й вроду –
Чудо-витвір у природи…
Лиечка.так нежно и необыкновенно о ромашечке,прелесть!!!))
Мне ОЧЕНЬ понравилось!!!)
Такая жизнерадостная и позитивная ромашечка,как ты солнышко!Да это и не удивительно,что у человека внутри,так он себя и проявляет,особенно в стихах это заметно очень.))
. Нехай весна надихає тебе на нові твори 
