Мені не жаль. Бо буде новий плач
і новий дзвін з церковної дзвіниці.
А дерево в дахах – завжди на прах,
Щосотню років може надломиться.
Такий стрункий, таке сердечне «тьох»,
ти сонце шпилем різав, наче диню,
і відслужив Європі за п’ятьох,
хоч враженій мені – наполовину.
Від вогнедишних і чадних гієн
не врятували янголи й химери.
Я бачила і Страсбург, і Ам’єн,
а в них – твої турботливі манери.
Пробач, Нотр-Даме, Матері пробач,
що серце в Неї скніє без упину,
хтось вмисно а чі ні приніс кумач,
не відмолила перед Ним людину.
Мені ж прости, що я кажу «не жаль»,
бо знав лиш ти, в яку до тебе днину
приходила під кам’яний кришталь
і побула в тобі лише годину.
Не заспокоїв і не застеріг,
Стривожив натовпом роззяв і поліглотів,
ти й сам спасався від отих усіх,
ховався в риштування ти від фото.
Нема коли жаліти. То ж не жаль.
Відновлять парижани свої зорі,
і ти й надалі жатимеш врожай…
Бо хто ми є без віри та історій?
(16.04.2019)
а таки щось ми ще є - після прочитання цього...
дякую за цю пастораль, радість, таку печаль глибокау, такий сум втрати, такі віру та надію - що ще з нами...
Не применшуйте власну гідність і народу, бо сам факт відгуку на цю подію ТАКОЇ кількості людей серед українців заперечує ваше гасло. Замість пригнічувати патріотичні почуття мусимо розвивати. Бо якщо людину називати свинею, вона зрештою зарохкає. Нас дуже довго називали свинями... Починаймо з себе вилазити з хліву. Будь ласка.