*******
Зав’язані на сто морських вузлів,
Дороги збіглись, як в калейдоскопі.
Ти плачеш? Ні, не треба більше слів.
А що ж потрібно? Погляд, подих, попіл?
Колись він прийде, той нестримний час,
Розвіється, розсиплеться, розквітне,
Наблизивши у сотні тисяч раз
Те, що здаля лишалось непомітним.
Зруйнує вмить пронизливий містраль
Картонні бутафорії уявлень,
Розгорнеться небесна магістраль,
Невідворотна, мов цвітіння яблунь.
Старого світу, звичного до сліз,
Розірвуться полотнища зветшалі,
Зітреться в порох зношений ескіз
Без страху, без докору і без жалю.