Ми на цій планеті ‒ тільки тіні
Промайнемо раз ‒ і все ‒ більше не буде,
У цьому прекрасному сплетінні.
І Земля наші сліди зітре, забуде.
Різні тіні: крихітні й гігантські,
І всі реальні й неповторні,
І звичні, і зовсім чудернацькі,
І всі по своєму коштовні.
Тіні: наше життя швидкісне, складне й спонтанне
У цій долині, де керує всім всесильний час.
Щось робим: і геть не те, і майже бездоганне.
Тіні, такі, як ми, були і будуть після нас.
Тіні, тільки тіні, на щастя, і в той же час, на жаль.
Ми можемо змінити все і в той же час нічого.
І в кожного своя, вічністю написана, скрижаль.
Ми тягнемось до чогось невідомого, нового.
Ми креслим, малюєм, будуєм, вишиваєм власні тіні:
І матеріальні, і духовні,
І маємо усе, що треба, в цьому теплому світінні,
І низи близькі, й далі верховні.
Тіні, ми воюємо, чи піклуємось про когось,
І накладаємо на душу свій тяжкий чи непримітний тиск,
Заплітаємося лінню, чи прагнемо до чогось,
І відбиваємо на Землю свій єдиний чи трильярдний блиск.
Тіні, одні створюють щось корисне, якісне й красиве,
Інші спричиняють катастрофи, біди й лиха.
Одні закручуються в те, що їм чуже та невластиве,
Інші нишпорять, де ж причаїлась їхня втіха.
Тіні, одні за «сузір'ями» ховаються,
Інші виділяються своєю унікальністю.
Одні просиджують десь чи розвиваються,
Інші засліплюють своєю оригінальністю.
Одна тінь ‒ це приклад для наслідування,
Інша ‒ суцільне та гірке розчарування.
Один промінь ‒ привіт для розслідування,
Інший ‒ фонове чи пласке розшарування.
Тіні, рубаємо чи розкопуєм коріння,
І деколи не тямлячи, якими будуть результати,
Викидаємо або ж розсіюєм насіння,
І прогнозуєм чи уявляєм, яким же може далі стати.
Тіні, одні кудись спішать, біжать чи мандрують,
Інші застигають на одному місті.
Одні свої полотна малюють чи дарують,
Інші запроторені у тісній клітці.
Тіні: є розумні, є й божевільні трішки
І грають власну чи зрежисовану вже роль.
Є тіні розпачу, а є тіні усмішки.
І над усіма ведеться проміжний контроль.
Тіні, одні не бояться братись за складні, часом непідйомні речі,
Інші байдуже відмежовуються чи шукають виходів для втечі.
На одних камені проблем та перешкод стихійно валяться на плечі,
Інші від даремної незмоги падають в незнані порожнечі.
Тіні, народжені або ж заквітчані у різних формах,
І деякі хочуть видаватися повністю «прозорими»,
Стоять на спалених, теплих чи заморожених платформах,
Якісь є геть хиткими, а якісь ‒ опорами чудовими.
Тіні, одні залишаються у інших тінях,
Інші не повертаються більше вже ніколи.
Одні відбиваються в серцях, в лісах, на стінах,
Інші мляво віддзеркалюють гучні проколи.
Тіні, одні майже невагомі, мов пір'їни,
Інші завважки у частини тон.
Одні щось в собі розміщують, немов країни,
Інші ж елементарні, як протон.
Тіні, одні заряджають всіх драйвовим махом,
Інші майже скам'яніли.
Одні подружились із руйнацією, жахом,
Інші зовсім спорожніли.
Тіні, припливаємо чи відпливаємо, немов блакитні хвилі,
Про щось шепочемо чи кричимо у цьому океані всеохопних дій.
Здіймаємось у далечінь чи спадаєм в низ у цій суспільній зливі.
Маневруємо в невпинному та нерозривному вихорі взаємодій.
Тіні, тільки тіні.
Як тільки наша ясна зірка згасне ‒ то все ‒ нас уже не буде
В цьому павутинні.
І Земля рано чи пізно усі наші сліди знесе, забуде.
15.04.2016
ID:
844440
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 08.08.2019 14:05:36
© дата внесення змiн: 08.08.2019 14:05:36
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
