|
… Світить сонце, пестить своїми промінцями землю, усе радіє, навколо птахи, мов літаки, кружляють і гучно переспівують давно забуті серенади. Краса? Ця картина може надихнути будь-якого митця на створення шедевру, але…
Як би важко мені не було писати, та душа вимагає, можливо, це буде останнє, що я напишу. Краса довкола мене давно перестала мене тішити, мою душу охопив страх, який володіє мною, я відчуваю його коли сплю, їм, або ж просто дивлюсь у вікно. Він завжди поруч, він тримає мене міцно і не хоче іти, я немов у його полоні, не можу вирватись. Чому моє життя перетворилось на пекло і хто в ньому сатана?
Ще не так давно я тішилась новому життю. Новий будинок для нас двох, тільки він і я, проте десь за спиною у той рай ми внесли шмат отрути, що невдовзі отруїла все. Чому чиясь дурість, чиїсь проблеми заважають нам жити? З нашого раю не лишилось нічого, окрім надії його повернути. Я ніколи не думала, що навіть примітивний телефонний дзвінок може стати для мене жахіттям, що я боятимусь усього: подиху вітру, шелесту дерев, гри дітей вдалині, навіть своєї тіні. Невже це ніколи не закінчиться? Чому в мене мають вимагати віддати чиїсь борги? Чому я повинна слухати страшні погрози і боятись за життя близьких, рідних мені людей? Чому я маю утікати? Невже це моє життя? Мені страшно, що це можуть бути останні дні, останні години, що вже ніколи не здійсняться мої мрії, що настав фінал. Чому винуватець не хоче визнати свої гріхи і понісши покарання, виправивши все, врятувати нас, тих, хто дійсно ні в чому не винний?
Колись мене хвилювали підступи подруг, я вважала, що це найбільша не справедливість в моєму житті, але я ніколи не думала, що найбільшого лиха, ціною з життя я зазнаю від тієї людини, яка, здавалося б, повинна оберігати від усіх бід, буди міцним щитом і обороною у моєму житті.
Я завжди думала, що там де мама, там завжди тепло, сяє сонце і нема ніяких бід… Чому так сталось, що біля мами холодно, страшно і хочеться утекти? Чому найбільшого лиха я зазнала саме від неї? Чому вона не хоче мене захистити і врятувати? Вона втратила мою довіру, зруйнувала все хороше, розбила мій рай…
Я сподіваюсь, що це закінчиться. Не знаю, де буду я: могила, чи божевільня, та знаю одне, пробачити найдорожчій в світі людині я не зможу, адже не легко пробачити зруйноване життя, розбитий на шматки мій рай.
Я обіцяю, що висвітлю цю сповідь, якщо не попрощаюсь з життям.
Хочу закликати батьків: не беріть кредитів, бо розплачуватись доведеться вашим дітям, і ніхто не знає, яка буде цьому ціна…
ID:
871028
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.04.2020 22:08:31
© дата внесення змiн: 06.04.2020 22:12:49
автор: Птаха в польоті
Вкажіть причину вашої скарги
|
Тримайтеся! За чорною смугою в житті обов"язково буде світла! Дуже повчальний твір!
