Вподобав і маму, й тата
лелека-пташина
та й приніс у їхню хату
вже п"ятого сина.
Не спинитись би й на шостім
лелечому хисту,
та непрохано "у гості"
вдерлися фашисти.
Довелось надіти тату
й старшому синочку
кликом серця й військомату
військову сорочку.
На війну пішли обоє.
І невдовзі тата
не минула в полі бою
куля супостата.
За таку нестерпну втрату,
за вдОвую маму
гнав Іванко німця-ката
до його Потсдаму.
Та добити не судилось
катюги Івану --
юне серце зупинилось
від тяжкої рани.
І все ж ката свою зброю
примусили скласти
справжні лицарі, герої --
месники-солдати.
"Хенде хохнув" клятий німець
у покорі стягу,
що підняв герой-армієць
на даху рейхстагу.
Так скінчилась епопея,
де за сльози мами
пав Берлін, немов Помпеї
захльоснула магма.
А що ж мати? Неміч Дусі
по війні в нестатках
виплекати у розрусі
діточок без татка.
Втерши сльози бідна мати
кінчиком хустини,
віддала своєму брату
найменшого сина.
За таку її "відвагу" --
сУди-пересУди.
Не зверта ж вона уваги
що там кажуть люди.
Знала: плакати й тужити --
така її доля.
Хай же краще буде жити
синок її Коля.
Ото й став маленький Коля
дядькові за сина,
а для Колі мама Оля --
дядькова дружина.
ТАК І Є, ЩО ВІЙНИ В ШМАТТЯ
РВУТЬ ЛЮДСЬКІ РОДИНИ!
ТОЖ БО, ДРУЗІ, СЕСТРИ, БРАТТЯ,
СТАНЬМО ВОЄДИНО
ПРОТИ ЗЛА, ВІЙНИ, НАСИЛЛЯ,
ПРОТИ ДУШОГУБСТВА
ЗА ЛЮБОВ, ДОБРО, ВЕСІЛЛЯ
І ЗА МИР ДЛЯ ЛЮДСТВА!
9 травня 2005р.
ПРИМІТКА. Рамка для коментарів
розмістилась чомусь нижче
звичайного місця розташування.