Гула земля...Диміли хати,
Горіли села і міста...
Пішов наш тато воювати,
Як тільки почалась війна...
Війна життя селян змінила,
Біда прийшла в наше село...
Селяни звісно зрозуміли,
Жить стане важче, ніж було...
А ми росли, світ пізнавали,
Важко тоді усім було...
Та з нами завжди була мама,
її турботи і тепло...
А ще її безмежна віра,-
У мирне світле майбуття,
Усе робить вона уміла,
У праці все її життя...
Важко було в усі ті роки,
Як окупанти в нас жили,
Боялись ми тих німчуряків,
Вони страшні і злі були...
З часом війна усе ж скінчилась,
Усе навколо ожило...
В колгоспі люди всі трудились,
Повеселіли ми й село...
Мама, як всі, теж працювала,
Завжди була передова...
Нас до роботи теж привчала,
Вже вона знала, що вдова...
Ми з братом мамі помагали,
І цим пишалася вона,
Про тата нам розповідала,
Його забрала в нас війна...
Літа минали швидкоплинно,
В коси вплелася сивина...
Мрії як коси побіліли,
Пам"ять лишилася жива...
13 літ мами немає,
9 як брата вже нема...
Все що було, я пам"ятаю,
МАМА у пам"яті жива!..
Дякую,Миколо!Як писав колись А. Малишко: "Рідна мати моя, ти ночей не доспала...Ти водила мене у поля край села...І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя дала..."
Душевні рядочки в них біль і тепло.. Жилося в ті часи нелегко...Ховати родину,краяти серце...
Надія ж на краще мов маленьке озерце.
З Днем Матері, пані,Валю! Миру,щастя і любові на довгії літа!
