Горгона, кажуть – та́ іще потвора,
Міркуймо: хто її зробив такою?
За що красуня, донька Бога моря,
Несла зміїний німб над головою?
Обманута жорстоким Посейдоном
У храмі мудро-мстивої Афіни –
Вона в гнітючій темряві до скону,
Повинна жити в образі зміїнім.
Від поглуму вона знайшла спасіння:
Красивий погляд знищував гіпнозом.
Живе все – оберталось на каміння,
Бо спечені на камінь серця сльози…
…Став прихистком горгонам острів в скелях,
Там небезпеку сестри не чекали,
Поява ж швидкокрилого Персея,
З щитом дзеркальним – був неначе спалах.
Відсік серпом їй голову... Й одразу
Медуза Хрісао́ра народила
Та ще крилатого коня Пегаса –
І на дітей пішла остання сила.
Образа, подив, гнів, жіноче горе -
Застиглий погляд - от у ньому все є..
…І прославляють у віках Персея,
За знищення жахливої потвори.
Дякую, пані Валентино! Я теж її пожаліла...
Ви скажете: жалі за нею марні,
Бо не була святою й еталоном.
Мабуть, це все – жіноча солідарність.
Прошу Вас, з жінки – не робіть Горгони!
Дякую, пані Надіє, чесно кажучи не знала, яка буде реакція на таке трактування міфу 
Я б його назвала - по іншу сторону медалі. 
Так, справді, Miafina, я багато читала, а ще мене цікавить все загадкове, дивне і таємниче 
Цікава історія! 
А мені її жаль.Гарно, інформативно розкрили свій задум 