Відпочити під сосною сіли зайченята. Одне каже:
- Я так хочу портфелика мати.
Друге й собі:
- І я хочу до школи ходити, та про нас, мабуть, забули,
вчаться тільки діти.
Третє трішки помовчало й спитало:
- Забули? Та ж в нас такі гарні вушка. Ми б все чисто
чули.
А четверте:
- По чотири лапки маєм, то б ми скрізь встигали.
Якщо треба, то ще й іншим всі допомагали б.
А найменше зайченятко, п’яте по-порядку, каже:
- В школі пишуть і читають, і роблять зарядку.
Залюбки читати буду й гарно рахувати, зможу я на
фізкультурі усіх обігнати. Нехай тільки нас покличуть,
всі разом підемо. Діток в школі є багато, друзів там
знайдемо.
Пролітала сова Мудра, чула ту розмову й подумала:
- Добре було б зайченятам вивчить й рідну мову.
А у сови думка – діло, ціна є у слова, то ж у лісі з’явила-
ся новісінька школа.
Тепер вчаться у тій школі малі зайченятка, їжачки і
вовченята, в смужках поросятка, борсучки і косолапе
руде ведмежатко, аж три лисоньки-сестрички й струнке
оленятко.
Гадаю для діток справжній скарб. 
Гарного вечора Вам і натхнення! 
