|
Десь, колись у Дивоцарстві
Жив Король хороших справ.
Він любив казки й малярство
І народ свій звеселяв.
Всюди там пісні лунали,
Жарти і веселий сміх.
Всі свята разом справляли –
Місця в царстві для усіх!
Та прийшло в країну лихо,
Стало раптом сумно й тихо:
Прилетів на землю з хмар
Злий Володар темних чар!
З пащі полум'ям палає,
Вісім рук і ніг він має.
Короля, немов удав,
В підземеллі закував.
Шляхом тим ішов чужинець -
З діда-прадіда козак.
Вільний, бравий українець,
Що й не здужаєш ніяк!
Він надумав те прокляття
З світу зжити! Так гадав:
Треба допомога браттям,
Щоб лихий той дуба дав!
Отже, нагострив сокиру,
Взяв на плечі буханець,
Та й пішов казати звіру,
Що, мовляв, йому кінець!
Бій тривав три дні і ночі,
Переможця все ж нема,
Втома, біль і голод вовчий,
Та стараються дарма:
Сили рівні у бійців!
То ж сказали мудреці:
Той отримає усе,
Хто чар-зілля принесе.
Те, що квітне тільки раз,
І зоріє, мов алмаз!
Чудо далі немалі
Подолало на Землі.
Вже і сам тому не рад,
бо зібрав він цілий сад:
сон-траву, ромашки, мак,
і любисток, і дурман,
і медунки, і піони,
паничі і бегоньйони,
лілії, фіалки свіжі,
мальви і чарівні рожі,
і в`юнки, й чудну красольку –
тільки з того мало толку!
Знов зібрались мудреці –
Квіти треба їм не ці!
А козак наш зажурився,
Світом білим сновигає.
Де знайти чарівну квітку,
Марно голову ламає.
От якось у літню пору
Заблукав козак у лісі,
Сонце вже сіда за гору,
Поспіша на небо місяць…
Раптом бачить – у долині
Водять мавки хоровод
І дідок старий за ними
З тихих випливає вод.
А у колі, наче зірка,
Вогняна палає квітка.
Зрозумів наш неборак,
Що до чого, де і як!
Миттю він до них спустився,
Привітався, уклонився,
Все, що трапилося з ним,
Розповів красуням тим.
Кралі всі сльозу пустили,
Вмить до хлопця подобріли,
Квітку папороті радо
Зголосилися віддати.
Дякував усім він красно
Та, забравши цвіт той ясний,
Мавок вмить розцілував,
Та й пішов собі, як знав.
Ледь від злості не зомліло
Чудо-юдо знавісніле!
І скакало, і пихтіло,
В піч упало та й згоріло.
Знов пісні веселі чути,
Знов жартують добрі люди
Короля свого вітають,
З підземелля визволяють.
Він же часу не марнує,
Козака, як слід, частує.
Прославляє молодця!
Казка ж добіга кінця.
2007р.
ID:
906762
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.03.2021 18:47:41
© дата внесення змiн: 16.02.2024 14:24:30
автор: ЛУЖАНКА
Вкажіть причину вашої скарги
|
Клас! Я теж люблю казки. Цю написала аж у 2007-му для молодшого на 15 років братика. Сьогодні щось згадалася мені вона, та й виклала сюди 
