За церковним календарем день преподобної мучениці Євдокії припадає на 14 березня.
Не всім, очевидно, відомо, що за старим стилем, а він відстає на 13 днів од нового, це першопочаток весняного місяця.
Наші пращури пов'язували з ним новолітування, оскільки у березні починається весняне рівнодення. Відтак аж до XV століття на Явдохи відзначали Новий рік.
До речі, подібне явище спостерігаємо і в більшості давніх народів. Так, на Близькому Сході і досі в березні святкують Новий рік. На його честь городяни влаштовували «вітконошення», тобто зносили на майдани пальмове листя.
Ідентичні обряди були у балтійських та скандинавських народів. Так, шведи у ці дні влаштовували жертвоприношення, масові ігри та торги.
Єгиптяни влаштовували похорон Озірісові — богові сонця.
У Стародавньому Римі широко відзначали Кібелу, де жерці оплакували Аттіса — Сонце, що повертає на весну.
Натомість індійці у березні святкували народини богині Дурги, а на осіннє рівнодення (у вересні) продовжували цю урочистість.
Подібні обрядодії за середньовіччя відбувалися і в країнах Західної Європи. У чехів і частково у німців Явдохи вважалися початком весни та першим днем світобудови.
З цим періодом деінде пов'язана спільна обрядова Поминальна тризна, яка добре була відома персам та давнім слов'янам, зосібна нашим пращурам.
Окрім поминків на честь предків, дайбожичі організовували й проводи зими — виготовляли солом'яне опудало і з ритуальними дійствами спалювали його (у поляків на сьомий день березня схоже опудало — Маржану — несли до річки і топили у воді).
Згодом подібні дійства — солом'яна лялька — перейшли і до купалівських свят, а тризна — поминання пращурів — до великодневих Проводів на гробках.
Таким чином, Явдохи офіційно утверджували перший день весни. Селяни ретельно стежили за повадками тварин у цей день.
Вважалося, що в підобідню, коли пригріє сонце, має обов'язково прокинутися степовий байбак, вилізти з нірки й тричі просвистіти, а потім лягти на другий бік аж до Благовіщення (натомість ховрашок лишень перевернеться в кубельці). Отож люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист.
Наступною ознакою приходу весни вважалися пісенні трелі вівсянки. Якщо хтось почув її голос, то намагався сповістити сусідів, що чув поклик: «Діду, діду, сій ячмінь». З цього часу вже готували збіжжя для ярої сівби.
Але найкращим благовісником все-таки були ластівки, що приносили на своїх прудких крилах весняне тепло. Цих пташок у селах вельми любили й шанували, вважаючи божими охоронцями осель. Батьки застерігали дітей:
— Якщо хтось візьме в руки ластівку чи її яєчко, у того обличчя вкриється ластовинням, а коли зруйнує гніздечко — з'явиться ряба віспа...
Так люди оберігали цих дуже корисних птахів та їх гнізда од дитячих пустощів. В той час діти, які не бажали, аби їхнє обличчя рябіло веснянками, побачивши ластівку, обов'язково вигукували:
— Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки! — і мерщій бігли вмиватися талою водою.
Старші жінки, запримітивши птаху, брали по грудочці землі, кидали на грядку, приповідаючи:
— Кріп сію, кріп сію! — і на тому місці, за повір'ям, мала неодмінно зійти ця знадоблива для господинь рослина.
Був і такий звичай: той, хто на Явдохи побачить ластівку, мав узяти в жменю землі й жбурнути в неї, побажавши:
— На тобі, ластівко, на гніздо, а людям — на добро! — для того, щоб якнайскоріше з ярим теплом приходила весна.
Зрештою, за птахами вгадували і погоду: «стеляться» ластівки по землі — скоро затепліє і, отже, можна буде сіяти овес, «бояться» землі, себто літають високо — ще утримається холод.
При цьому мала значення й кількість птахів, бо ж «Одна ластівка весни не робить».
В арсеналі народної мудрості з Явдохами пов'язано безліч завбачень.
Городники вважали, якщо під Явдоху висіяти на розсаду капусту, то вона не боятиметься морозів. Те ж саме стосувалося й рільників, бо «Одова Явдоха виходить з плугом».
Народні традиції, звичаї та прикмети. 14 березня - Явдоха.
Яку ж погоду віщує Явдоха?
Як вода капає зі стріх, то ще довго буде холодно.
Який вітер на Явдохи, такий буде і до Покрови.
Якщо на Явдохи вітер теплий — на мокре, вітер з півночі — на холодне, крутитиме млини — так крутитиме снопи в полі; якщо повіє із заходу, то добре ловитиметься риба, а коли зі сходу — роїтимуться бджоли, з півдня — врожайний рік на хліб.
Повний місяць з дощем — бути мокрому літові.
Якщо ранок ясний — сій ранню пшеницю, в обід ясно — розраховуй на пізній засів.
Якщо день сонячний — вродить пшениця, а похмурий — просо і гречка.
Якщо біля порога калюжі води, то пасічники купатимуться в меду.
З днем преподобної мучениці Євдокії пов'язано і чимало влучних прислів'їв:
Явдоха з водою, а Юрій з травою.
Євдокія красна, то й весна красна.
На Явдохи води по боки.
Прийшла Євдокія — селянинові надія.
Прийшли Євдокії — дядькові затії: плуга чинити, борону точити.
У Явдохи сила — весь поділ замочила.
Явдоха хвостом крутить — буде пізня весна!
Прийшли Євдокії — дядькові затії: плуга чинити, борону точити.
Якщо курка на Явдоху нап’ється, то на Юра вівця напасеться.
Як бачимо, з весняною Явдохою пов'язано чи не найбільше народних завбачень та спостережень. Це цілком природно, адже «Один день весни цілий рік годує», а «Яка Явдоха, таке й літо».
За матеріалами: Василя Скуратівського. "Дідух. Свята українського народу."
ID:
908003
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.03.2021 20:13:51
© дата внесення змiн: 14.03.2021 20:31:53
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
Щиро дякую пані Валю! 
Пізнавально, мабуть і не тільки для мене. 
Тепла і добра Вам! 
