Повіриш у вірш, бо походиш від слова
І в слово повернешся наприкінці.
Впусти мене в свій редагований сховок,
Де сповіді стягуються у рубці.
Усі ми перевертні. Бога подобу
Скидаємо легко, щоб стати ніким.
Тримайся ж від мене подалі, добре?
(на відстані зігнутої руки).
На відстані праведної розмови,
Що зріє в оскомині словобудов,
Бо жоден із нас не походить з любові
І жоден із нас не погодив любов.
Тому оминемо її, ніби пастку,
Плекаючи пам’ять старих попелищ...
Для кожної ж рими призначено паству:
Ти зрештою схибиш - повіриш у вірш.