Пахли м’ятою руки твої,
а любистком - золочені коси.
Просиналася з пташкою ти,
коли вранці іскрилися роси.
Чуб йоржистий пригладивши мій,
ніжно в щічку мене цілувала.
У душі твоїй пісня жила…
Я любив, як ти, мамо, співала.
А в тій пісні широкі лани
і журавки у небі крилаті.
У ній доля всміхалась мені
й чорнобриці ясні біля хати.
А в тій пісні у нашім гаю
ґрона пишні калина схиляла.
Як молитва, матусю, твоя
пісня в небо високе злітала.
Всім, як сонце, світила й сама,
рідну землю навчала любити.
А в очах твоїх стільки тепла,
що могла б увесь світ обігріти.
Незавжди було солодко. Так.
Таємниці усі наші знала…
Заживляла всі рани в душі
пісня та, що ти, мамо, співала.
Мамо, ненечко, зоре ясна.
Ти, голубко моя білокрила.
Знай, що з піснею разом увись
моя мрія найкраща летіла.
Хоч залишили слід вже роки,
сріблом чистим прикрасивши скроні.
Пам’ятаю я пісню завжди,
і ціну їй я знаю сьогодні.
Пам'ятаю я пісню завжди,
І ціну їй я знаю сьогодні.
Дуже зворушливо і сказано душею, дорога Надюшко! Дякую за подарований позитив і насолоду від читання! Нехай Ваша пісня на крилах злітає і лине над світом! Де Ви поділися так на довго? Нам Вам не діставало, дорогенька Надюшко! Щастя Вам і процвітання на поетичній ниві!