Той світ так раптово змінився,
Закрив свої двері на ключ,
Чи може, від нас утомився?
А ми: не стогни, не канюч …
Мов лезом обдерті Карпати,
Брудний, каламутний Дніпро,
Стріляють уранці в крилатих,
Байдужі, гамуючи зло …
Ну що ж, поховались в комірках,
Хоч вже і ховатись несма́к,
Щасливці кохаються в зі́рках,
Хоч, що те кохання в зірка́х …
Сховались, хоч це лише сцена,
Ховатись почали давно,
Чужа оповила пелена,
Де очі, а де тільки скло …
Той світ так раптово змінився,
З дощами вистукує в такт,
А хто не забувсь, не схилився,
Той так, чудернацький дивак …
У ніч пробудилися люди,
З балконів співають пісні,
Я знаю, що добре все буде,
Бо люди такі – то вогні …
Просто ми не встигли перебудуватись,дуже швидко бігли до капіталізму,а зараз нас розривають сумніви,несправедливість,злоба.нерівність,непатріотичність і інші пороки.Нас ділять на бідних і багатих.на "бендер" і "москалів",на еліту і меншовартих.І це болото засмоктує все глибше і глибше.
біда у тім, що ми у тому капіталізмі так ніколи і не були .... ми все якось у своєму феодалізмі .... Ви праві ... болото засмоктує ... Але ж ще не засмоктало .... дякую
ой треба ... я всіма клітинами відчуваю, як ми стискаємося ... а то біда
Такий серйозний, актуальний і такий все ж даруючий надію на краще вірш.
.... дякую
