Це те, що не вдягають,як прикрасу
Твоя зарубка на усе життя
Щоб пам'ять не забула того часу
Коли душа згасала в небуття
Ти там вже був, туди тобі не треба
Ти відривався від землі, але дарма
Страждав, як тужить птах без свого неба
Та подруга була лише журба
Пірнав у воду, набирав повітря,
Але тягар засмоктував на дно
Життєвих фарб розмазана палітра
Не яскравіла, як колись давно
Хватав біду та вирізав ножем
Стирав сліди від болю і оту
Бридоту сУму відмивав дощем
І в перемозі над собою...бив ТАТУ
Як точно Ви сказали:
"Це те, що не вдягають,як прикрасу
Твоя зарубка на усе життя"!!!!
Але не всі дотримуються цієї філософії, багато хто сліпо клеймують себе задля моди та в знак протесту. Як на мене, то Ваш вірш бульше не про тату, а про душевні терзання. Цей стан Ви передали філігранно.
Коли моя подруга поїхала на відпочинок до Кіпру,то була вражена побачиним. В обід 70-літні бабусі з фужерами шампанського танцювали посеред бару забиті татухами)) Таке було кожного дня.Чоловік запропонував подрузі теж заробити тату, сказав, це так класно))🙈
Оце я розумію, зустрічати старість 😂😂😂