Нехай буде світло - утішливе і зникоме.
Нехай буде пам’ять - оманлива і коротка.
Її невидимки, залишені тут свідомо,
Усе ж, попри назву, дуже впадають в око.
Тож я уявляю, направду, без краплі люті,
Волосся, яке шматує травневий вітер.
І я приміряю до себе її відсутність,
Шовкову білизну та доброго чоловіка.
Життя, чи, точніше, відрізок, подібний до нього,
Вона проживає надвоє, а я - під сурдинку.
Нехай буде світло, як вперше - лише прологом.
Нехай буде пам’ять - у вигляді невидимки.
