Якби я мала, ясні чорні очі,
Тоді б напевно приходив щоночі,
Всміхався місяць, виглядав з- за хмари,
Яскраві зорі, посилали б чари.
Якби ж я мала, брови - рівну стрічку,
Тебе б кохала, прославляла нічку,
Що спромоглася нас обох сп’янити,
Лиш вона зна, важко одненькій жити.
Не спалось вітру, напевно, як й мені,
Шовкові трави прихилив до землі,
Ніби нашіптував пісню кохання,
Хто ж приголубить, мене до світання?
Любий, а я - маю зелені очі,
Розповіла б, таємниці жіночі,
Хай би мене зморила денна втома,
Та я б кохала, раділа б, що вдома.
У ліжку тепло, уже не одненька,
Блаженний спів – слухала б соловейка,
Чи й колись збудеться ця моя мрія?
Ховались зорі, лишалась надія.
Збігли роки, вже давно сиві коси,
Стрічаю ранок, ледь срібляться роси,
Та не приносить втіхи надвечір’я,
Не об*єднались, зіроньки в сузір’я.
Якби ж ти Боже та й дав чорні очі,
Причарувала б, втішалась щоночі,
Щоб по житті, розпач не тиснув серце,
Вселяє віру сімейне джерельце…
І я б пізнала те, жіноче щастя!
28.07.2921р
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я, що не можу війти в образ,знаючи самотню жінку...Сприйняти її стан душі...мені здається це нам, тим хто пише- це доступно... Мрії літають...ніби ми,як ті птахи...А хіба ні???
не в очах щастя. але часом чорноока так приворожить. що хлопці табунами бігають... щасти! 
