« З тобою завжди,
надійся і жди...»
Переспів
Нехай я буду Данте Аліґ’єрі,
який прямує із аїду в рай
до Беатріче... в аурі етеру...
а ти не одягайся і чекай.
Нехай це буде у новітній ері,
коли їх не осудить рідний край...
а ти лише одне не забувай –
відкрити вікна й зачинити двері.
Удача, може, нас не омине...
і ради еротичного сеансу
я прилечу.. хоча і мало шансу
тобі, живій, увидіти мене,
та ми, як у епоху ренесансу,
відродимо упущене земне.
Спроба відродження
« Ой, не шуми, луже,
зелений байраче...»
Арія
О, любий Данте, необачний друже,
у цьому світі вже давно не рай.
Ти у любові, бачу я – не дуже,
хоч у... сеансі – Боже, помагай!
Звичайно, я сама не надолужу
утрачене... тоді удвох... давай...
я заспіваю, – ой, не шуми, луже,
а ти... свою «Комедію» згадай.
Відродимо минуле до світанку
і ранньою весною, й восени,
але хоча б себе не обмани.
У затінку альковної альтанки
чекають нас цикути філіжанки
і потаємні спіритичні сни.
* – однієї доби