|
А її попереджали про життя:
Несолодке, нерожеве, недитяче,
Але хто дотримується правил,
Поки не зазнав невдачі?
Сповнена надій, бажань і мрій,
Молода, цілеспрямована і гарна,
Прямує в місто, що заснував Кий,
З села, де підбори - то вульгарно.
Вона хотіла підкорити собі місто,
І не лякали її ні метро, ні люди,
Бо не вбачала в боягузтві змісту,
І йшла по головах, щоб цілей досягнути.
І звикла дівка до шалених поглядів,
Пристрасних слів, палких зізнань,
До обіцянок вічних і надмірної уваги,
До дивних, збочених бажань.
Тому і не зверта уваги на блудних,
Що тільки одного в житті своєму прагнуть,
Крім задоволення брудних потреб і втіх,
На дещо світле й вище не посягнуть.
Сидить в купе, всміхається усім,
Наївна, а при тому мудра й бездоганна,
Гортає книжку Плитки-Горицвіт,
Й не вірить, що реальність- не омана.
Але мрійливий настрій перервали:
Купе сусідське, група парубків-нахаб,
Вуста замовчували біль й прокльони,
Але не покидав ті губи гіркий смак.
Вона принизила в своїй манері,
Що не для них вона як подарунок,
І єдина ніжність, котру заслуговують,
То палкий іудин поцілунок.
Та що відповісти на прикру правду:
Образи й викрики, що просто жінка,
І хто вона така, щоб так відповідати,
Адже простецька дівка, а не зірка.
Та довести бидлу, що сексизм- не норма
То неможливо, як співать навчити мавпу,
В таких випадках не врятує і реформа,
Життя театр, тож таких ховать за рампу.
А вона, горда, подивилась звисока,
І мовчки рушила до дамської кімнати,
Але життя- то небезпечна гра,
Де треба оглядатись і тікати.
Жінки бояться їхати одні в таксі,
Бояться незачинених дверей,
Бояться вийти ввечері на самоті
Бояться в сутінках людських тіней.
І ця історія про те, що не дарма,
Що не дарма ми прагнемо закону,
Що захищатиме наші права,
Й казатиме про межі особистого кордону.
Зайшла заплести собі коси,
Але не зачинила кляті двері,
І чує вже знайомі голоси,
Що зневажливо сміються з неї.
Двері зачиняються, все ніби в тумані,
Не може заволати, ноги - вата,
Не відчуває тіла, ані рук, ні сліз,
І думки свої не може наздогнати.
Вона не може прокричати "зупиніться",
Розбите серце вискакує з грудей,
Із скривдженою долею лише змиритись,
Й тікати з світу знедолених людей.
ID:
933483
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.12.2021 19:22:34
© дата внесення змiн: 06.06.2022 05:39:59
автор: Ілонака Руминка
Вкажіть причину вашої скарги
|
Зворушливо до сліз... 
Вона ж проста людина, а ще чиясь дитина,хто захистить її? І,як цей жах самій пережити... 
