Гойдає хвиля легкий човен,
а в човні дівчина співає
про тиху зоряную нічку...
в козака серце завмирає.
Вже вийшов місяць, усміхнувся,
на тих, що в човні, задивився.
Ой, як зраділи в небі зорі,
як ясним сріблом він пролився.
І кароока чула нічка
про що та дівчина співала,
тому й просила синю хвилю,
щоб та легесенько гойдала.
Вже стихли верби біля річки,
а пісня та дівоча лилась,
до козаченька дівчинонька
так ніжно-ніжно прихилилась.
Від ніжності тієї нічка
світлішою ще більше стала,
як для козака дівчинонька,
вона для ранку заспівала.
Затьохкав дзвінко соловейко,
там де калини рясні віти,
замерехтіли в небі зорі,
а роси цілували квіти.
Гойдала хвиля легкий човен,
у нім закохані мовчали...
Зустрілась нічка з ясним ранком,
о скільки радості пізнали.
Зустрілась нічка з ясним ранком,
Бог дарував і їм ці миті.
Той, хто кохає, є щасливим,
любов - найбільше, що є в світі.
