змерзлим літом блукати химерними автострадами
густими венами міста, зникати поза радарами
в проміжках між тривогами ховатись серед дощу
пересторогою мати слова "ніколи не відпущу"
писати, писати, писати - поки є час і місце
поки на зайвий баласт не обернувся принцип
відчувати годинник, що таймером в голові
слова не зайві, а просто стали німі
стікають плазмою по трубках, наче вогонь
на папір чи екран, полишаючи простір скронь
пофіг скільки їх, до біса перелік і міру
дим кальяну в нетрях стомленої квартири
тим туманом блукати всередині попри мантру
що якщо відчинити комусь - будеш лихо мати
і чим більш іржавіє пам'ять, як цвях у ринві
тим частіше мішати навпіл із ромом рівно
загортати у полудень, що над стернястим полем
колисати, чекати коли обернеться в попіл
лиш залишити небосхилу числені фото
і залишити всі ті справи у списку "потім"
не виходячи з поля зору, а радше з себе
помічати, що кожна любов - то лише плацебо
виганяти з дверей, та знаходити зранку в ліжку
трохи стомлену, і трохи причину вірша
зграя білих птахів, пес гавкає, вечоріє
розчиняються тут коливкими тінями мрії
помирають в повітрі скляному, горять мости
у свідомості, що не зміг ти переплисти
це все що ти вмієш, це все що ти можеш знати
черговим літом
блукати
блукати
блукати
