Я не хочу писати про сльози, про сум і страх,
Про страждання і біль на збліднілих навік губах,
Про відірвані руки і ноги, про світ без свят,
Про убитих корів і зґвалтованих немовлят.
Я не хочу писати про ліс, що з одних хрестів,
Про підвали та "евакуації" до катів,
Про воронку за домом і сморід від мертвих тіл,
Про порожні очі й порожній обідній стіл.
Я не хочу писати про сивих від горя жінок,
Про розтоптаний нелюдем диким весільний вінок,
Про діру на два поверхи вище і скло в очах,
Про три дні під завалом з молитвою на губах.
Я не хочу писати про зраду і саботаж,
Про окопні свічки й землянковий антураж,
Про обручки з фольги - і хвала богам, що ти встиг!
І про той найкоротший місяць, що тягнеться рік...
Я не хочу писати про всі ці жахіття війни!
Хай живими вертаються всі наші дочки й сини!
Хай не знають страждання і горя батьки й матері
І хай Доля долає Недолю на нашій землі!
--
Я не хочу писати, але ж і мовчати - ні!
Світ не має тонути у теплій зручній брехні.
Хай здригнеться земля від жаху, що ним є рашисти!
І підніметься Людство на бій священний з нечистим!
5.11.2022 (день 254)
