Кожну риторичність вечора,
Ліза переводить тональністю вище до мрій,
Щоб хоробливість свою закреслити
і повертати себе в біполярність зими
по п’ятій
Ранку, коли холод в конфлікті
з її внутрішніми відчуттями;
Тихіше, люба,
побабчились пальці
від оскоми спогадів,
і волосся не в'ється кучерями.
Міняєш пам'ять
на тактильність моментів,
міняєш глибини серця
На світло світанку,
бо вирвати з себе значно легше, чим наболіле
Перекинути з місця на місце, коли всі сезони світлого
Перекреслені, Лізо,
в режимі очікування на краще;
бо так простіше.
