Коли тобі усього 10 літ,
Аби дитинства було ще побільше.
Босоніж бігти крізь весняний цвіт
І мрії свої виливать у віршах.
Коли тобі доходить двадцяти,
Усе стає на капельку ясніше,
Уже себе приходить час знайти,
Вже менше треба жити веселіше.
Приходять тридцять років,
На очах
З'являються вже перші тихі зморшки,
І мудрість більше чути на вустах,
Спокійнішими стали довгі ночі.
У сорок - пік середніх літ,
І діти підросли, не повернуться.
Самотнім починає бути світ,
А може з часом все таки вернуться.
На сорок п'ять або на п'ятдесят
Дарунків принесуть в руках солодких.
Занадто швидко ті роки біжать,
Не встигнути зробити усіх кроків.
А в шістдесять і зовсім уже став
Мудрішим, повним світу таєн.
Причалів багатьох уже зазнав,
І долі віддаю усе навзаєм.
А далі рахувати вже не варт,
Наступні рОки - то дарунок Бога,
Чи доля ,а чи може фарт
Іти з роками в дальнюю дорогу.
Усе прожив би , тільки би на мить
Вернутися у свої десять років,
У росах прострибати і прожить
Хоча б хвилину той дитячий спокій.
