Любимий травень. Я іду до баби.
Рахуєм пенсію. Поштарка принесла.
Баба неграмотна (її так називали),
Бо не читала жодного письма.
Та рахувала пироги із сиром,
А то із маком -...є дванадцять штук.
От так й жила: наука була дивом,
То ж у роботі не складала рук.
Щоночі й вранці ще молилась Богу:
"Спаси, - просила, - діток і внучат!"
Била поклони прямо об підлогу,
Добро щоб мали і не знали втрат.
Які нам втрати? Загорнеш фіранку -
На підвіконні кисне молоко,
Як киця-мура, злизуєш сметанку,
Баба сміється й цьомає в чоло.
Яке нам горе? Хліб макали в воду,
А потім в цукор - справжня смакота.
Бувало, склянку кинеш на підлогу,
Скло розіб'ється - от і вся біда.
Хіба ж ми знали, що бува інакше,
Що травень бомбами, не цвітом, вибухає.
А баба знала: так було не завше,
Що всім у хаті хліба вистачає.
Вона жила багато довгих років,
Пережила й фашистів, і совєти.
Писать не вміла, але з їх уроків
Вмістила пам'ять надважкі сюжети...
Любимий травень. Баби вже немає.
Немає довгих чотирнадцять років.
Нехай із Богом в мирі спочиває
Й не чує стукіт тих фашистських кроків.
Стоптали землю. Ще не всю, на щастя.
На твій город, бабусю, не ступали.
Якби ж в них києм кинути і: "Трясця!
Чого сюди, як свині, повлізали?!"
Отого "трясця" всі боялись кури.
Про всяк випадок, й свині затихали.
А що робити, коли лізуть люди?..
Чи то недолюдки, ми так би їх назвали.
04.05.2022
Наталія Петренко
Думаю, що діти шукали просто глюкозу в цукрі, це тепер сучасні діти від перенаситку шоколаду вже не ведуться на хліб з цукром
І мандаринка на Миколая не так пахне