Коли керують світом папірці,
Яких, колись, давно, так МИШКА незлюбила;
Коли остання крапля нервів в кулаці,
Задумайся, для чого ненька породила?
Чого, тоді, варте життя людське?
Про совість - забудьте вже й подавна...
Невже ніхто не може зупинити "бісівське",
"Оте мале дитя", що душа в нього "рвана".
Боже, навіщо нам такі знущання?
Чим завинили? Чому це, саме, ми?
Прийми Всевишній наші покаяння,
Дай нам світла доброти, виведи з пітьми.
Вбережи нас від біди, спокуси, гніву й злості.
Нехай же наші діти, внуки й пра...пра...
Ніколи не відчують тої млості:
Залпового вогню й болю втрати, коли "горить земна кора".
Я все ж про те, коли керують душею й серцем, розумом твоїм...
Коли заполонили світ, настільки цінні, кровію политі, папірці;
Коли для брата чи сестри так і "не став своїм";
Коли, так звана "надлюдина", тримає світ у кулаці.
Невже ніхто не в змозі зупинити оте " бісівське дитя" в людській подобі?
Якого, мабуть, недолюбили "надбатьки", що воно, "бідне", кров'ю захлинається в жадобі.
