літа відліт, вітер підіймає пил: буря смиче гіль вишень
я б прояснив та поезія сира, починає сушитись
на кілька слів муза вийди до двору, на перетини зору
посміхаючись у мою сторону, це вдосталь як здорово
цвіркуни жадали співу, став хлюпоче збиваючи піну
підлетіли фазани по травах засиділися в асанах
марнота всіх минулих звершень, як гудить поруч джміль чи шершень
цю негоду прогонимо рукою; обійми мить спокою
босоніж виринає світанок від нічних колисанок лоскітливих русалок
від проміння сіяє левада сама собі рада розминулася із градом
під буяння зеленого листя ми стаєм Особистістю
вся природа у вірі сплелася аби ми оновлялися
руку до вільного неба, другу – я простягаю до тебе
давай станемо близько, наскільки в нас вистачить блиску
