Долі ховаються за сторінками написаних книг,
В ілюстраціях слова, що мають свій план і поступ,
І скільки зникає водночас закреслених доль
Де чорні дерева стоять мов поламані списи.
Коли закрадається страх в діафрагму твою,
І долоні стискають між пальців ім’я любові,
Кров скипає в тобі від ненависті там де земля
Вириває безодню від артилерійських снарядів.
Це терпіння сердець в темних вирвах розвіяних снів,
Роздивитись в очах все, що раптом впирається в обрій,
Цей приречений біль задивився в майбутнє життя,
Що за кожним окопом і кожною миттю стікає.
А вгорі розкололося небо на два береги.
Чорні літери сіяно полем страшного крику.
Скільки спалено слів, скільки смертю знедолено книг,
Скільки страчено доль, скільки мови у землю зарито.
1.11.2023
