Бувають люди, мов від Бога:
Відкриті, щирі, інколи - сумні...
І з ними легко по дорозі
Нести свій хрест і в будні дні.
А є ж такі, немов гадюки:
Підступні, підлі, і в брехні...
Плямують душу й свої руки,
Бо мріють бути на коні.
Колись писала вже про підлість,
І навіть, про простих людей...
І про цинізм, пронесений у вічність,
Частіше - про малих дітей.
Сьогодні ж вперше з кожним кроком
В молитвах я... За ворогів!
Нехай в них буде все нівроку
І кожен має те, чого хотів.
В житті ж немов на довгій ниві -
Босоніж в буднях й навіть по стерні...
На виклик долі лиш сміливі
Ідуть за покликом душі.
Бувають люди, лиш від Бога
Щасливі, добрі й інколи сумні...
Найважче з тими по дорозі
Що мають жало в язиці.
