Мамо,пробач, що пішов добровольцем.
Що мати хотів своє місце під сонцем.
Що так ненавидів цю підлу русню,
Яка понівечила землю мою.
Згадаи ти Гостомель і Бучу згадаи.
Невже ці іуди хотіли нам раи
Коли реготали, як гинули діти,
Щоб потім у щасті ми могли жити?.
Багато я, мамо, хотів розказати.
Як нам хотілось до теплої хати.
Як нам саморобні лампадки світили.
Як ми у снігу свої ніженьки мили.
Як друзів рідненьких ховали у полі,
Як спали в окопах- простужені, кволі.
Як жаб і вужів їли в темних землянках.
Як світлим і тихим раділи ми ранкам.
Та рідна земелька мене огорта
Не хоче пускати до світла и тепла.
Немов би говорить:"Ти вже відпочинь,
І ношу важку цю з плечеи своїх скинь."
Матусю, не плач,повернутись не зможу
Я образ твіи ріднии до серця приложу.
Так і засну з ним на довгі віки
В спогади ваші ввіиду залюбки.
Вибач, що не все зміг тобі сказати.
Вибач,що онуків не зумів я дати.
Пригорни до себе дуба зеленого.
Сина люби завжди вічно молодого.
Надю, я плачу. Скільки в нас уже тих синочків, яких огорнула рідна земелька і осиротілих родин! Сильний вірш! (В передостанньому катрені одруківка: в слові образ пропущена буква б)
це я бачу знаю.Всі плачуть і я теж. Я иого виношувала 2 неділі. Думаю мети досягла? але там "різали діти "
треба дітеи і я неможу до дітеи підібрати риму.
Гірко і боляче, бо скільки синочків уже в небесному війську... 
