Повіддя лихої долі,
Як линви вітрильних струн.
Сумнівна буває Воля,
Якщо непідвладний скакун.
Хоч доля – це кобилиця.
Вважають, що скаче фатум,
Крадеться немов блискавиця,
Несподіваний, як ультиматум.
І грізного грому двигтіння,
Коли у очах потемніє,
Заявить про долі веління,
Чи фатума драматургію.
Чиї ж невблаганні копита,
Прадавні, занесені грою.
Там, де сумнівом карта бита,
Буде втрачено значення зброї.
Мабуть, в Долі характер буває,
Кожен їздити нею хоче,
Та сідел не для всіх вистачає,
Тому гнів кобилиці регоче.
І вона на дибах, і сниться,
Там, де Доля стає рікою,
Де ланами Життя колоситься
Під доброю Сонця рукою.
Малюнок Штучного Інтелекту.
