Що відчуває жіночка за сорок?
Вона, мабуть, бажає бути скарбом.
Не схожа ні на кого із акторок,
Фігура та вбрання – не як у Барбі…
Її краса не в зачісці й статурі –
Турботою-любов’ю сяють очі.
Вона не із фатально-згубних фурій,
Хоч має власні загадки жіночі.
Тверезо розглядає перспективи,
Ще вірячи в життєві повороти.
Питає в себе: чи вона щаслива?
Почути «так» у відповідь не проти.
Коханню серця вірна до останку,
Дивуються навкруг, шепочуть люди.
Тепло її душі – прання й сніданки,
Родина, навіть фахові здобутки.
…Залементує заздрість: нащо фото?
За сорок – так чинити не годиться!
Із Музою в поезію польоти?!
Без розуму, здається, молодиця…
…Натхненний борщ умлів серед конфорок.
І пиріжки. Ліпила між катренів.
Складає знов добродійка за сорок
Поезії химерно-незбагненні.