Жив-був собі добродій,
Великий спец пародій,
Вважав, що ті пародії
Нагадують рапсодії,
На сайтах поетичних
Поводивсь неетично:
Ганьбив поетів люто,
Вимішував із брудом,
Не гребував і матом,
Аби було до ладу.
Та ба! Його потуги
Вульгарні, недолугі,
Уся письменна братія
Сприймала без апатії.
Ще б пак! Письменній раті
Було на них начхати,
Оскільки ті пародії
Шановного добродія
Не варті і бідЕ.
В арабів і прислів"я є:
"Нехай собака гавкає,
А караван іде."
PS. Це з ранніх , так би мовити, нафталінових віршів.Полюбляю хороші пародії і конструктивну критику, а не просто аби що і аби як зауважити, щоб "злякати чоловіка, щоб не знав він, що робить..."(слова Карася з опери "Запорожець за Дунаєм", улюбленої, між іншим, опери)
Дякую. Творчі особистості взагалі дуже вразливі, така вже в них душа.Особливо, коли вони молоді і їм до Парнасу ще лізти й лізти, долаючи подібно до альпініста круті літературні схили і набиваючи синяки через прогалини в знанні рідної мови. Здається, в мене на цю тему є ще один нафталіновий вірш десь на початку цього сайта.
oreol відповів на коментар liza Bird, 25.09.2024 - 17:34
Хто право дає критикувати неосяжне, непізнане, вкласти в свої рамки та штампи невідане, не бачене, те що з іншого простору і часу, до чого частіш за все розум ще не зізрів, а ограни чуття не спрймають, розу всунути хочуть в портсигар, вітуче поле вкрити асфальтом. Багато накарлякав та я вас теж підтримую, на собі відчув, які безжальні, черстві та нікчемні ті, хто когось оцінює, працю тих, яким в підмітки не годяться і возвеличують ту *** не побоюсь сказати, тих нікчем, через бездіяльність яких ми так живемо, тих, хто пише під диктовку правячих режимів чи авторитетів, які реально - моральні уроди, але заслужені діячі культури і вибрали шлях у прірву не лише для творчості зомбуючи маса, а й для страждань, підзаряджаються, унизивши вразливу душу