* * *
Ув очах застигли контури жадані,
погляд із півсну замислено ловлю.
На світанку ставлю крапку на коханні,
відлітає марево в тумани ранні…
на вікні малюю «я тебе люблю».
Обіцяє день новий нові страждання...
Від тепла по запітнілому вікну
розпливається за мить рядок признання,
потекли струмками сльози розставання,
залишки зі скла змахнути ризикну.
Не кохання це, всього лише омана:
чи з тобою, чи без тебе – я одна.
Чи ж була любов? Лише напій дурману,
стільки літ… я не твоя кохана…
Тиша. Із очей упала пелена.
Всі мої стремління надто дріб'язкові,
й скоро сніг холодний скроні обпече.
Зачиняю двері, не шукаю повід,
літо бабине в осінні дні святкові
хай мені підставить лагідно плече.
Знаю добре, самота не насолода,
ще до тебе мрія поночі бреде.
Втім, душі і серцю так потрібна згода,
сумнівам відкритість, подиху свобода,
без твого кохання йти в наступний день.
