* * *
Замовкли забуті клавіші,
бруківка-акордеон
записує марно правила
на білі сувої долонь.
А нам так безмежно весело,
а нам так прадавньо вдвох,
неначе крізь сонні чересла
таки поєднав нас Бог,
неначе крізь непотрібними
зоставлені наші дні
рентгенить засиллям ладану
твоє проростання в мені.