Тужливий листопад самотнім птахом
Пронизує думки, що стануть прахом
Під всебайдужим сірим ќилимом зими...
Й не знатиме ніхто, що ті думки несл́и
Цей паросток весни в життя долонях,
І порухи крила на неба скронях,
Й тепло незриме одинокої свічі,
Й відродження терпке блукаючій душі,
І... Не судилось? Ні, то не змогла
Твоя егоїстичність й льодяна рука
Стиснути гордість, совість підвест́и,
Зустріти словом, лиш одним: "Живи!"
P.S. Вірш написаний не з власного досвіду.
Це пережила колись рідна мені людина.
Не хочу нікого судити, та, напевне,
більшість з тих,що пройшли через таке,
рано чи пізно будуть шкодувати за втраченим...
Оценка поэта: 5 Оксаночка, последний катрен подвёл немного , там размер нужно подправить, открой проверку размера, може, что-то придумаешь...
Стих нужный, тема достойная, я уже много подобных встретила на проекте, но у каждого стиха своя душа, своя боль. http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159383
Оксана П. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую. а як відкрити "проверку размера", бо я одразу мучилась над цими рядками, а змінити ще не вдалось
20.11.2009 - 13:11
Оксана П. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
19.11.2009 - 21:38
Оксана П. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оценка поэта: 5 Не повертайтесь на круги своя
Нічого це крім болі не приносить...
Оксана П. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
можливо, мені важко сказати, що відчуває жінка, яка це пережила і як їй обрести мир душі... напевне, простивши себе і молячись про своє прощення у Бога...