За вікном, на якому малюнок
Залишає мороз-чарівник,
Ти чекаєш від долі дарунок,
Що замовила на Новий рік.
Тобі шість, але ляльки не ваблять,
Не про іграшки мрії сумні,
А про маму, чий образ зла пам’ять
Нагадає тобі увісні.
Ти гадаєш, вона повернеться,
І у вас буде справжня сім'я.
І образа дитяча минеться,
Бо вона поруч, рідна, твоя.
Ти не віриш, не чуєш, не бачиш :
Що Вона, як небажаний дар,
На життєвий смітник необачно
Тебе кинула, наче тягар.
Що маленьку, тендітну людинку
Залишила саму у житті,
Непотрібною стала дитинка,
Якось виросте на самоті!
Та не гнівишся ти та не судиш,
Тобі шість, ти не знаєш гріхів.
Ти так гаряче віриш і любиш
В світі кращих, уявних батьків.
«Мамо, матінко, рідна мамусю!»-
Ти співаєш завжди перед сном,
Сподіваючись в кожному русі
Роздивитись її за вікном.
