Вона сама.
В її очах – безмежний сум,
Коловорот шалених дум,
І океани диких сліз
Так тихо і повільно заливають душу.
Сама.
І її очі – вже не зорі.
Тепер вони пусті, тепер – прозорі.
Їх так безжально погасили,
Їх так спонтанно затопили,
І залили нестримним горем,
Неначе світло-сірим морем
Забутих мрій.
Сама.
На серці запеклися зовсім свіжі рани,
Як пам’ятка болючого обману,
Залишені холодними і гострими, як лід
Словами.
Роками.
Вона раділа і сміялася роками.
Тепер її уста забули вже цей жест.
Бліді і викривлені тяготою рани
Безладним диханням висловлюють протест.
Вона сама.
«Вона сама у всьому винна»-
Вистукує змарніле серце,
Щиро не відчуваючи провини.
Не відчуваючи нічого.
Звикла до болю.
Вже навіть звикла проклинати долю.
Вона сама
Й незміряною тяготою
На неї тисне ненависна думка:
«Навколо тисячі людей, а ти сама».
Сама.