Арівідерчі,моє кохання,
ти простелило червону доріжку і дало в руки"флаг"....
Усе,що в мені кипить-це тільки бажання
усе побудоване рознести на пух і на прах,
забути про тебе,змінити паролі,
взяти життя в свої руки,
а не віддавати на розсуд долі,
пізнати холодний смак розлуки,
після слів "з мене доволі!"
і хай які будуть муки,
та муки ці будуть на волі.
А ти й далі носи ту обручку,
котру подарував тобі він...
Одінь її на свою прекрасну ручку
і знай,що я тобі не пластилін!
Та,все ж,за одне я вдячний тобі,-
ти навчила того,що знають тільки царі-
довіряти не можна нікому,навіть собі.
А моє кохання чорне на колір
і нищить мене з середини поволі,
остання жага до життя пропада,
як чую навколо фальшиві слова....
Реквієм по моїх мріях,як я тебе чекав,
не знав,коли прийдеш,але,що прийдеш знав.....
Забери в неї муки і забери в неї сльози,
подвой їх і пролий в мому серці зливи та грози.
Я знесу біль за двох,я це зможу,я знаю.....
Та ніколи не зможу забути про те,як кохаю...
