Перуне мій! Омий мене дощем,
З яким би втік у землю тлін облуди,
Що вживлена мені з хрестом у груди
Чужим і неживим тавром,
а ще
Земля моя! Розверзнись і поглинь
Увесь непотріб, чим я жив і дихав;
Я з кров’ю, наче сплав повітря й лиха,
Вихаркую анафему й амінь.
Я мертву воду випив всю до дна,
Змертвіли у мені і сни, й завіти,
Цьому забутому в Славуті світу
Його земля з тих пір – його труна.
Ти, Свентовите, світлом оживи
Цю тьму віків, в якій я сну нестями
Покірної упився словесами,
Мов всенощної чарами,
а ви,
Недоля з Долею, в’яжіть, в’яжіть
Життя моє в снопи й плетіть з них сіті
Майбутнього у спокої і житі,
І вірі у Триглав.
Мені не жить,
Якщо мене ти, Роде, проклянеш
За зраду пращурів, за смерть у дусі,
Я вижив, Роде, вижив і клянуся
Померти у Тобі...
Мене ж
Живіть, Сварожичі й ти, Матір Сва,
Грозою й сонцем, вітром і дощами,
Аби оновлений постав пред вами:
Любов богів моїх – вода жива.
Хай віра в Рода в душах воскреса,
Що виплекані на дніпрових кручах,
Бо джерелом тим і поля родючі,
І життєдайні небеса!
Не згодна з Вами! У мене вірші написані давним-давно, івійшли до поетичних збірок, а я намагаюся вдосконалювати їх донині. Навіть Л.Костенко в свій час про це говорила, що багато чого змінила б. А чому б і ні, якщо у Вас виникли ідеї - Ваш твір, що хочете, те з ним і робите - аби тільки на краще. З Новим роком! Успіхів!
Сильний вірш, хоч як на мене, дечкі висловлювання можна було б пом'якшити "вихаркую" - самі розумієте, які відразу асоціації викликає таке слово. І "я вижив, Роде, вижив і клянуся ПОМЕРТИ У ТОБІ" (можливо, ліпше було б "не вмерти у тобі", адже у Вас будуть нащадки, які продовжать Рід). Взагалі, сила вірша, динамізм заслуговує на увагу. Вітаю!
Богдан Ант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мої Вам привітання! Дуже приємно, коли оцінюють твій вірш так високо. А щодо тих висловлювань, що Вам не сподобались - Ви, скоріш за все, праві, просто написано це років з 10 тому, щось міняти вже запізно)