Маю захриплий голос: сім цигарок за ранок…
Втратити зміст – означає колись його мати.
Лялька на дзеркалі пише «люблю» помадою,
Ляльки немає… лишилося щось пора_не_не.
Лялька – то очі великі й носик кирпатий...
Може, заб’ємо на все, зриваємося в Карпати!
Там не знайдуть, не згадають, як звуть, не покличуть…
Знаєш, смереки не вміють брехати в обличчя.
Тільки ніхто не зуміє відчути… ніколи, ніхто,
Як тобі холодно у непорожній кімнаті.
Час має здатність завжди безжально минати.
...Боже, постав у поштову скриньку квиток…
цікаво написано, ти права - в житті нікому окрім себе вірити не можна, але з іншого боку, є найрідніші люди яким треба вірити, та й буває часом таке, що зовсім незнайома тобі ще недавно людина викликає більше довір"я чим старі друзі чи знайомі
Тільки ніхто не зуміє відчути… ніколи, ніхто,
Як тобі холодно у непорожній кімнаті.
Час має здатність завжди безжально минати.
...Боже, постав у поштову скриньку квиток…
Вітаю з першою ластівкою після певного затишшя! Гарно написано!
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую. вперше за довгий час - віршик тупо автобіографічний. нема ЛГ. є я. я не вмію писати. колись обурювалася, коли після сумного віршика мене питали, "що сталося?". тепер розумію...