весняний вітер колихав березу:
так ніжно, мов малесеньке дитя,
"Ти спи моя прекрасна королево,
для мене ти життя і небуття."
Він грався її ніжними листками ,
вплітався в них, і ними шелестів,
і обвивав її чудові віти,
і цілував і щось їй шепотів...
О Вітре , Вітре, нині ти із нею,
а завтра , Вітре, де вже будеш ти?
Літаєш ти над цілою землею
і не знайти тебе, не віднайти.
Сьогодні тут, а завтра вже немає...
Погомонів, березу ту приспав
і полетів нехай собі дрімає,
адже на тебе інший гай чекав.
