Ми не встигаємо спитати:
Як довго нам лишилось жити?
Як довго нам іще страждати,
Чекати щастя і тужити?
Чи довго плакати ночами,
І всім без винятку всміхатись?
Та плазувати перед псами,
Бо вже від них нам не сховатись.
Ми не встигаємо любити,
Бо це лише людська потреба,
А лиш встигаємо ми вбити
Любов. Тоді повзем до неба:
"За що, за що ти нас караєш?
Хіба ми винні, що забули
Покаятись. Та ти ж не знаєш,
Що ми глухі, що ми не чули
Як ти нас кликало до себе:
Чи до життя, чи-то до смерті.
Ми не надіядлись на тебе,
Ненавистю і злом роздерті.
Забули ми, що ти нас людбиш,
Що ти не кинеш нас ніколи.
тепер скажи ти нас не згубиш?
А жити в радості дозволиш?"
Затихло все, не чути грому,
Лиш пульс слабкий все не втихає.
Не чути неба... Йдем додому.
Не встигли... Вже воно вмирає...